Жаль світу цілого — землі і неба жаль!

Перед вихідними вирішила потішити себе походом в книгарню "Є" на презентацію книжки Віри Агеєвої не про Домонтовича. Цього разу "об єктом дослідження" став один з двох неокласиків, що не загинули: Максим Рильський, а книжка називається "Мистецтво рівноваги".Модератором і водночас повноцінним учасником зустрічі був вєлікій і ужасний Володимир Моренець. Не оминули увагою подію Максим Стріха, Оксана Забужко, Ростислав Семків. Природно, що зустріч тривала понад дві години, впродовж яких випала нагода і наслухатися, і надуматися. Розмова точилася як з приводу неважливих для мене тем на зразок "М. Рильський і мова", так і про досить цікаві речі, що їх давно вже мусило засвоїти цивілізоване суспільство. Йдеться, звісно, про те (і на цьому стояли всі одноголосно), що судити Рильського за компроміс із радянською системою безглуздо хоча б тому, що його судити нема за що. Натомість варто розглядати його творчість – та що там творчість, хоча б біографію повноцінну написати.
Багато згадували різних "апокрифічних" анекдотів, наприклад, як він на одній з урочистостей з приводу 8 березня сказав тост: "Хай живе радянська жінка", а потім додав: "І з ким хоче". Особливо цікаво було почути про те, як виховав Михайла Стельмаха, який, у свою чергу, допоміг родині Оксани Забужко, коли їх хотіли виселити з Києва (про це пані Оксана розповідала з великим захопленням, паралельно і послідовно заплутуючи в клубок спогадів якомога більше деталей,що, якщо чесно,трохи втомлювало, хоч слухати цю жінку завжди дуже і дуже цікаво). Перефразовуючи вислів "О ком бы мы не плакали, мы плачем о себе", Оксана Забужко про кого б не розказувала,а все-таки зверне на себе. Але такою вже ми її й любимо:) Вона дякувала Агеєвій за Рильського, якому дякувала за Стельмаха. До речі, про Стельмаха: вже другий авторитетний для мене письменник (даруйте за гендерну провокацію,бо Забужко ж письменниЦя), що з великою повагою і вдячністю говорять про Стельмаха. Першим був Федюк, талант якого якраз і розгледів той-таки Михайло Панасович. Цікаво, скільки ще є письменників, кому допоміг Стельмах?
Але вертаючись до Рильського, не можна не сказати про той контекст, в якому лишився поет, коли культурне середовище розстріляли, а в назві однієї з книжок "Труди і дні" навіть офігенні московські редактори не змогли побачити алюзії на Гесіода і питались: а як же його цю назву перекласти? І да, вчора було 3 листопада 2012 року. А колись було 3 листопада 1937...Сумний для українців місяць-листопад.
Як не дивно, але Вірі Агеєвій слово надавали рідко, а шкода: її цікаво слухати. А взагалі мені було дуже приємно бачити таких потужних науковців зі своїм баченням, гідною подивом і захоплення ерудицією.
а ще я думала про те, як добре, що всі ці люди беруть на себе такі потрібні "місії" – розгрібати минуле, часом ставити когось на полиці, часом прибирати. У цей час народжуються або ростуть (хочу вірить в це) письменники, яким не доведеться спотикатися об це, які зможуть вільніше творити,для яких все це вже буде апріорі. Такі письменники напишуть про те, про що не писали раніше. І питання про співпрацю чи неспівпрацю з режимом просто ніколи не поставатиме.