Психологія і помилки

Редагування матеріалів нерідко відкриває певні закономірності, не пов’язані з темою статті Іноді можна прослідкувати психологію не тільки окремої людини, але й цілого покоління. Ознайомимось із таким уривком: «Після тривалих розмов та ініціацій відкривається в Київському національному університеті імені Тараса Шевченка Літературний інститут.  11 вересня відбулося перше розширене засідання робочої групи по створенню Інституту, яку очолює проректор університету Відкриваючи засідання, він сказав, що ректорат університету Володимир Анатолійович Бугров конструктивно зреагував на пропозицію ініціативної групи відомих письменників щодо створення Інституту, передав у вищі державні інстанції відповідне клопотання, а також доручив університетським філологам підготувати для цієї мети пакет потрібної в таких випадках навчальної документації. (А серед ініціаторів створення Літінституту були письменники І. Дзюба, І. Драч, Ю. Мушкетик, М. Наєнко, Б. Олійник і В. Яворівський;). У підготовці стартової навчальної документації брала участь також Національна спілка письменників, зокрема її голова В. Баранов, відповідальний за роботу з молодими авторами С. Пантюк, поети й прозаїки В. Герасимюк, В. Даниленко, В. Фольварочний та ін.». Що ж найбільше привернуло мою увагу в цьому уривку? Звернімо увагу, як автор називає проректора університету і як він називає письменників. «Володимир Анатолійович Бугров» і «І. Дзюба, І. Драч, Ю. Мушкетик, М. Наєнко, Б. Олійник». Ім’я проректор автора виписав не лише повністю, але й по батькові (по батькові, до речі, назагал викреслюється редакторами, очевидно, як данина американському чи європейському зразку). Письменників же «нагородили» одним ініціалом. За цим криється ціле покоління надмірної поваги й улесливості до сильних світу цього. Так робить або людина, що тривалий час прожила в Радянському Союзі і яка знає всі «правила» відповідного «етикету», або переляканий першокурсник (згадую, як над уважно виписують деякі студенти-підлабузники всі звання свого керівника в найпримітивнішому рефераті). Отже, поважаючи автора  і жодним чином не підозрюючи його в "коленопреклонении", все ж маємо визнати: надто шанобливе ставлення до тих, хто вищий від тебе посадою, свідчить про його вік і звичаї, притаманні минулому століттю. Для тексту ж важлива уніфікованість: ми всіх поважаємо однаково. Тому Володимир Анатолійович стає просто «В.Бугровим»